Роль близьких дорослих у збереженні психічного здоров’я дітей

 

 

             Рівень обізнаності батьків з особливостями дитячої психіки часто відіграє вирішальне значення у збереженні психічного здоров'я дитини. Батьки, у яких відсутня потреба знати душевний стан своєї дитини щодня, щогодини, щомиті, залишають дитину наодинці з образами різних страхів.
          Поступово в міру накопичення досвіду негативних переживань у дитини знижується рівень її психічного здоров'я: втрачається здатність радіти, дивуватися, захоплюватися, довіряти, а натомість з'являються настороженість, тривога, безпричинні страхи, порушення сну, занепокоєння тощо. Дитина позбавляється емоційного комфорту і почуття захищеності власного Я.

            Емоційна потреба у любові та захищеності посідає перше місце серед душевних потреб дітей усіх вікових груп. Недостатнє задоволення цієї потреби зумовлює виникнення у дітей короткочасних і тривалих негативних психічних станів (неврозів, психопатій тощо).

           Коли дитина потрапляє у психотравмуючу ситуацію, функціональна роль ціннісних переживань у процесі підтримання психічного здоров'я стає надзвичайно важливою. Майже кожна ситуація, у якій зневажаються, а то й принижуються почуття власної гідності дитини, сприймається нею як критична. Потреба дітей у повазі є глибоко вкоріненою і становить частину біологічної організації людської істоти. Задоволення цієї потреби веде до підвищення рівня психічного здоров я дитини. І, навпаки, її не задоволення дезорієнтує зростаючу особистість у власних цінностях, знижує самооцінку.

             Згадаймо коло потреб дитини, які пов'язані із спілкуванням, з життям серед людей:

• щоб її любили, розуміли, визнавали, поважали;

• щоб вона була комусь потрібною і близькою;

• щоб вона була успішною у своїх справах;

• щоб вона могла реалізуватися, розвивати свої здібності і поважати себе.

           Повноцінна реалізація цих потреб залежить насамперед від стилю спілкування батьків з дитиною. Адже саме він створює психологічний клімат того середовища, у якому дитина зростає. Від стилю спілкування батьків з дитиною здебільшого залежить емоційний досвід, якого вона набуває.

            Відомо, що незадоволення значущих для дитини потреб породжує страждання, а часті страждання призводять до руйнівних емоцій – гніву, злості, агресії. Вони руйнують і саму дитину (її психіку, здоров'я у цілому), і її взаємини з оточенням. А від досвіду, набутого у період дошкільного дитинства, значною мірою залежить, буде дитина оптимістом чи песимістом, наскільки віритиме у свої сили, а отже, як зуміє здолати звичайні труднощі життя, протистояти перешкодам, спокусам тощо. Адже саме у цей період закладаються підвалини надзвичайно важливих для всього подальшого життя ціннісних орієнтацій дитини, зокрема:

• ставлення до самої себе;

• усвідомлення себе як особистості;

• почуття самоцінності;

• самооцінка.